3.3. Виникнення (набуття) прав на об'єкти авторського права та суміжних прав
3.3.1. Виникнення (набуття) авторського права
У відповідності із статтею 437 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає з моменту його створення.
Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Виникнення авторського права на твір внаслідок факту його створення - наріжний камінь всієї системи авторського права. Для виникнення авторського права не вимагається виконувати будь-які додаткові дії відносно твору, які закон називає "формальностями".
Виникнення авторського права з моменту створення твору відрізняє авторське право від іншої складової права інтелектуальної власності - права на об'єкти науково-технічної творчості та комерційні позначення.
Принцип автоматичного надання правової охорони, покладений в основу авторського права, зумовлений особливостями самого об'єкта охорони. У творах літератури, мистецтва, науки основне значення має не ідея, а нова форма вираження цієї ідеї.
Авторське право охороняє форму, тому спеціальної експертизи об'єктивно не вимагається, оскільки будь-яка форма втілення однієї й тієї ж ідеї сприймається публікою як самостійний об'єкт і заслуговує охорони.
Закон виходить з того, що існування і захист авторських прав можуть здійснюватися без дотримання будь-яких формальностей.
Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні і юридичні особи, які набули авторських прав відповідно до договору або закону. Отже, поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням.
Первинним суб'єктом авторського права, у якого авторське право виникає у зв'язку із створенням твору, є автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.
Лише у автора твору авторське право виникає як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав, що надаються йому Законом. Інші фізичні і юридичні особи можуть набути відповідно до договору або до Закону лише майнових авторських прав.
Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 11 Закону за відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовують також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство. "Видавцем" вважається особа, яка вперше опублікувала твір або оприлюднила його.
Для того, щоб виникло авторське праве на твір, він має бути результатом творчої праці його автора, а моментом виникнення авторського права і одночасно юридичним фактом, через який воно виникає, є надання твору будь-якої об'єктивної форми (письмової, звукозапису, цифрової тощо).
Об'єктом авторського права можуть бути тільки оригінальні твори, що відзначаються неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Самі ідеї, закладені у творі, не обов'язково мають бути новими, а от форма їх вираження - чи то літературна, чи художня -обов'язково повинна бути оригінальною.
Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми, і, отже, не існує практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. Тому під створенням твору слід розуміти надання йому будь-якої об'єктивної форми, а ідеї автора, не виражені поза свідомістю автора, не є твором.
Для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається обов'язкового оприлюднення твору та завершеності роботи. Рівною мірою законодавством охороняються як оприлюднені так і неоприлюднені, завершені, так і незавершені твори, зокрема, ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення нових творів. На визнання твору об'єктом авторського права не впливає також призначення, жанр, обсяг, мета (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), цінність і достоїнства (уявлення про які є суб'єктивними).
За договором набути авторські майнові права на твір може будь-яка фізична або юридична особа. Крім автора твору, за законом набути авторські майнові права на твір можуть:
· спадкоємці автора;
· наймач (роботодавець) автора твору, який створено у зв'язку з виконанням трудового договору;
· організація або продюсер аудіовізуального твору;
· упорядник збірників або інших складених творів (видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, газет, журналів та інших періодичних видань).
Для забезпечення інформування третіх осіб про те, що твір охороняється особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може на оригіналі і примірниках твору проставляти знак охорони авторського права (стаття 437 Цивільного кодексу України та стаття 11 Закону), який складається з трьох елементів:
· латинської букви С в колі - ©;
· імені (найменування) володільця (владелец, обладатель) виключних авторських прав;
· року першого опублікування твору.
При цьому правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака.
3.3.2. Зміст та види авторського права
Авторське право має нематеріальну сутність, при цьому об'єкти авторського права можуть існувати лише у вигляді матеріальних речей. Тому відповідно до законодавства авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт (матеріальну річ), в якому втілено твір, перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне і навпаки (стаття 419 Цивільного кодексу України та стаття 12 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Враховуючи зазначене, Законом України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволено знищувати або руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові твору або його спадкоємцям за ціну, яка не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям зробити копію твору у будь-якій формі.
Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права.
Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто володіє майновими авторськими правами. Вони є невідчужуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, мають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття 29 Закону України "Про авторське право у суміжні права"). Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб відповідно до договору або Закону. Майнові права мають строковий характер.
У вищезазначених властивостях полягає подвійність (дуалізм) авторського права, зміст якого можна розглядати як сукупність особистих немайнових та майнових прав автора, що надаються йому законом, без яких неможлива реалізація інтересів автора при використанні твору суспільством.
Особисті немайнові права автора
Закріплення за автором особистих немайнових прав на твір пов'язано із розвитком філософських концепцій, відповідно до яких творча діяльність та її результати розглядалися як продовження або відображення особистості автора.
Особисті права автора за своєю суттю є немайновими, оскільки їх не можна оцінити у грошовому еквіваленті, навіть якщо це відбувається опосередковано як компенсація за порушення прав. Вони нерозривно пов'язані з особою автора, оскільки виникають лише у зв'язку зі створенням автором конкретного твору і охороняються протягом усього часу існування твору.
Особисті права автора є абсолютними, бо захищаються від усіх і кожного, включаючи осіб, які у той чи інший спосіб набули майнових прав на твір. Вони є невідчужуваними і від них не можна відмовитися.
Відповідно до статей 423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за автором закріплюють такі особисті немайнові права:
· на авторство, тобто право вимагати визнання автором твору;
· на авторське ім'я;
· на захист репутації, тобто, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні.
Авторство так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту. Від права авторства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру. Усі інші права надаються автору лише тому, що він має право авторства.
Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Згідно з правом на авторське ім'я, автор може вимагати зазначення належним чином свого справжнього або вигаданого імені (псевдоніму) на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору або забороняти згадування свого імені, якщо автор бажає залишитися анонімом.
Відповідно до права на захист репутації, за автором з моменту створення твору Законом закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. У разі видання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора ілюструвати твори, подавати передмову, післямову, коментарі та будь-якими іншими поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвяти, епіграфи, анотації.
До особистих немайнових прав автора відносять право на обнародування твору, тобто юридичну дію, яка робить твір доступним для публіки. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпає обнародування творів (стаття 442 Цивільного кодексу України).
Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені Законом обмеження прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.
Право на обнародування включає в себе право на відзив, тобто відмова від прийнятого раніше рішення про обнародування твору.
Законом України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 23 грудня 1993 року право на обнародування, як право автора здійснювати дію, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося, відносилося до особистих немайнових прав автора.
На сьогоднішній день в українському законодавстві право на обнародування твору не включене до переліку особистих немайнових прав автора. Відповідно до статей 440, 441 та 442 Цивільного кодексу України авторові належить виключне майнове право дозволяти опублікування твору (випуск у світ твору).
Законом України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 року визначено термін оприлюднення (розкриття публіці), як дія, що здійснюється за згодою автора і вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Право на оприлюднення також не віднесено законодавцем до особистих немайнових прав автора, і охороняється через виключні майнові права опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо.
Майнові права автора
Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора.
Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими правами автора на твір є:
а) право на використання твору;
б) виключне право дозволяти використання твору;
в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
г) інші майнові права, встановлені законодавством.
Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторові належать виключні права дозволяти використання творів такими способами:
· опублікування (випуск твору у світ) - будь-який спосіб повідомлення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню, відображення в загальнодоступних електронних системах інформації;
· відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;
· переклад творів;
· переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни творів;
· включення творів як складових частин до збірників, баз даних антологій, енциклопедій тощо;
· публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права творів шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;
· публічне сповіщення творів (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, їх записів у фонограмах і відеограмах, програмах організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті;
· право на ретрансляцію;
· публічна демонстрація - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, його виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення, в яких зафіксований твір, за згодою суб'єктів авторського права безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного коло однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї' особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різних час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності). Поняття "публічний показ" включає в себе поняття "публічна демонстрація";
· розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
· здавання в майновий найм і/або комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
· подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
· імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будь-яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.
Перелік видів використання твору, визначений законодавством, має приблизний, невиключний характер. Поява нових видів використання творів є явищем закономірним і пов'язана з об'єктивними умовами розвитку суспільства.
Законодавством визначені специфічні майнові права авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, що включають право участі авторів у реалізації проектів цих творів. Специфіка цього права полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архітектурної (містобудівної) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, рисунків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою автора.
Статями 448 Цивільного кодексу України та 26 і 27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" затверджені специфічні права авторів художніх та літературних творів.
Право доступу до твору образотворчого мистецтва означає, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.
Право слідування (право автора на частку від суми продажу оригіналу твору) означає, що автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці, впродовж строку дії авторського права користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.
Відповідно до статті 445 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор чи інший суб'єкт авторського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору, за винятком випадків, встановлених законодавством.
Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Зміст права на винагороду полягає в тому, що творцеві твору надається забезпечена законом можливість вимагати, щоб при наданні дозволу на використання твору йому завжди виплачувалася винагорода, крім випадків, спеціально зазначених Законом.
Це право має не абсолютний, а відносний характер, тобто діє відносно тих осіб, які використовують або збираються використати твір.
До складу права на винагороду входить не тільки "голе" право вимагати відповідних виплат, а й можливість обумовити розмір, порядок, строк та інші умови одержання винагороди. Всі ці питання вирішуються в договорі.
Право автора на одержання винагороди не поширюється на допустимі випадки вільного використання правомірно оприлюднених творів, вичерпний перелік яких встановлений законодавством.
Кабінетом Міністрів України установлені мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.
Обмеження майнових авторських прав
Строк охорони авторського права
В інтересах суспільства та з метою оптимізації використання творів, як об'єктів авторського права, строк охорони майнових авторських прав обмежується. Метою цього положення є надання авторові та спадкоємцям можливості отримувати матеріальну вигоду від експлуатації творів, а в подальшому - відкрити широкий доступ всіх членів суспільства до культурного надбання, що є запорукою суспільного прогресу.
Відповідно до статті 446 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнові авторські права є чинними з моменту створення твору протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Із цього загального правила передбачено такі винятки:
1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;
3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальне правило;
5) у разі, коли весь твір публікують (оприлюднюють) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначаєють окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.
Твори, на які авторське право скінчилося переходять у суспільне надбання, їх може вільно використовувати будь-яка особа без дозволу і виплати авторської винагороди, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.
Вільне використання творів
З метою гармонізації інтересів суспільства, автора і окремих осіб в період чинності майнових авторських прав у визначених Законом випадках допускається використання твору без дозволу відповідного суб'єкта авторського права. Це називають вільним використанням творів.
Вільне використання може здійснюватися без виплати авторської винагороди і з виплатою авторської винагороди.
Вільне використання творів визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського права. Але таке використання стосується лише правомірно оприлюднених творів, не зачіпаючи особистих немайнових прав авторів за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обмежує законні інтереси авторів.
Законодавством встановлено вичерпний перелік вільного використання творів. Випадки вільного використання творів без виплати авторської винагороди встановлені статтями 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
Вільне використання творів допускається за умови обов'язкового зазначення імені автора, джерела запозичення і назви твору, а саме:
· використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого включено цитати;
· вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;
· використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;
· відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів того ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;
· відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;
· відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;
· видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;
· відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;
· публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;
· відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.
Вільне використання допускається також для відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом за умови, що їх діяльність не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, у випадках, коли:
· відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних) з ілюстраціями чи без них. При цьому це відтворення здійснюють за запитами фізичних осіб за умови, що бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватимуть з метою освіти, навчання і приватного дослідження, та що відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;
· відтворення, яке здійснюють для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.
Для навчання допускається:
· вільне відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;
· репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті, а відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.
У визначеному Законом порядку допускається вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм.
Особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму, внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема, запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право. Крім того, ця особа може виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж модифікація, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним.
Дозволяється декомпілювати комп'ютерну програму з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за умови, що інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел, а також коли зазначені дії здійснюють тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії. При цьому інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.
По відношенню до комп'ютерної програми також допускається проведення спостережень, вивчення, досліджень функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.
Вільне використання творів з виплатою винагороди
Розповсюдження сучасної звуко- і відеозаписувальної апаратури створило широкі можливості для простого і дешевого відтворення випущених у світ творів. В умовах, коли визначити масштаби фактичного використання таких творів практично неможливо, Україна, як і інші країни, ввела до свого законодавства правила, що дозволяють вільне відтворення творів і фонограм в особистих цілях ("приватне копіювання"), але з обов'язковою виплатою винагороди авторам, виконавцям і виробникам фонограм.
Пунктом 2 статті 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворювати у домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї, або близьких знайомих цієї сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою винагороди.
Відповідно до статті 42 виплату винагороди авторам, виконавцям, виробникам фонограм і відеограм за передбачені частиною другою цієї статті відтворення здійснюють у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і/або матеріальних носіїв виробниками та/або імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах.
Не сплачують авторську винагороду виробники професійного обладнання та/або матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах, та обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України. Авторську винагороду не сплачують також і у випадку ввезення обладнання і матеріальних носіїв на митну територію України фізичною особою виключно в особистих цілях і без комерційної мети.
Розміри зазначених відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Ці кошти виробники та імпортери обладнання і/або матеріальних носіїв перераховують визначеним Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України організаціям колективного управління. Зібрані кошти розподіляють між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.
Зібрані кошти розподіляють між організаціями по колективному управлінню, якщо інше не домовлено між ними, у таких пропорціях: авторам - 50 відсотків; виконавцям - 25 відсотків; виробникам фонограм і відеограм - 25 відсотків.
Законодавець вирішив делікатне питання про відтворення для приватного використання, не піддаючи сумніву принципи авторсько-правового захисту. Він дійшов висновку, що автор повинен одержати винагороду за те відтворення, якому не міг практично перешкоджати.
Рішення про сплату винагороди виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв пояснюється тим, що на відтворення для приватного використання не може бути накладено заборону або введено будь-який контроль, бо не існує технічних і юридичних засобів для здійснення цих операцій.
3.3.3. Державна реєстрація авторського права в Україні
У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка є найдавнішим і найшановнішим міжнародним договором у сфері авторського права, з підписанням якого у 1886 році розпочалося формування єдиної міжнародної системи охорони авторського права. У статті 5 цієї Конвенції (в редакції Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) закріплений принцип автоматичної охорони авторських прав, згідно з яким така охорона не пов'язана з виконанням будь-яких формальностей. Понад 150 держав, які приєдналися до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, визнали і закріпили у своїх національних законодавствах принцип автоматичної охорони авторського права.
Разом з тим, у багатьох країнах законодавчими актами щодо авторського права передбачено можливість здійснення як обов'язкової, так і факультативної реєстрації та депонування авторських прав, договорів та інших документів, відповідно до яких здійснюється розпоряджання цими правами. При цьому, як правило, вказані формальності не є умовою виникнення та використання авторських прав, а покликані впорядкувати відносини, пов'язані з використанням творів та захистом авторських прав у разі їх порушення. Реєстрацю або депонування здійснюють державні органи або інші громадські чи приватні організації.
Згідно з прийнятим 23 грудня 1993 року Верховною Радою України Законом України "Про авторське право і суміжні права" для виникнення і здійснення авторських прав не вимагалося виконання будь-яких формальностей.
Разом з тим, пунктом 3 статті 9 цього Закону передбачалося, що особа, яка має авторське право на твір або будь-яку виключну правомочність на твір, для засвідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Цією ж статтею встановлювалося, що при виникненні спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Тобто, з однієї сторони реєстрація носила факультативний характер, була правом, а не обов'язком автора або іншого суб'єкта авторського права, а з іншої - визнавалася презумпцією авторства.
З прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 року № 532 "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва" було визначено порядок здійснення державної реєстрації, яку здійснювало Державне агентство України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) - органом державної виконавчої влади, відповідальний за втілення в життя політики України в галузі авторського права, забезпечення прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мистецтва.
Реєструвалися права автора на твір, виключна правомочність особи на твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Закріплене на законодавчому рівні право автора здійснити державну реєстрацію своїх прав, незважаючи на свій факультативний характер, активно реалізовувалося творцями творів науки, літератури та мистецтва, а також особами, які в той чи інший спосіб використовували такі права.
Тому при прийняті 11 липня 2001 року Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права", відповідно до якого Закон України "Про авторське право і суміжні права" було викладено у новій редакції, право автора на здійснення державної реєстрації було збережено. При цьому були внесені значні зміни до порядку її реалізації.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкт авторського права (автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права) для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Тобто державна реєстрація носить необов'язковий (факультативний) характер.
Порядок здійснення державної реєстрації визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1756 "Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір" (далі - Постанова), якою визначено порядок проведення реєстрації.
Відповідно до зазначених документів реєстрацію здійснюють Міністерство освіти і науки України (МОН України) в особі Державного департаменту інтелектуальної власності (ДДІВ). Дії, пов'язані з реєстрацією, виконує за дорученням ДДІВ Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав" Міністерства освіти і науки України (ДП УААСП).
Відповідно до Постанови здійснюють державну реєстрацію:
· авторського права авторів на твір; авторського права роботодавців на службовий твір;
· авторських договорів про передачу (відчуження) майнових прав на твір;
· авторських договорів про передачу виключного або невиключного права на використання твору.
При реєстрації авторського права на твір можуть бути зазначені відомості про факт і дату оприлюднення твору (за наявності). Відповідно до пункту 5 "Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір (Порядок), про реєстрацію авторського права на твір видають державне свідоцтво встановленого зразка, в якому може бути зазначено факт і дату оприлюднення твору. Крім того, у свідоцтві для творів, які створюють у порядку виконання службових обов'язків, може бути зазначено особу, якій належать виключні майнові права на твір. Про реєстрацію договорів, які стосуються права автора на твір, видають рішення Державного департаменту інтелектуальної власності.
Відповідно до Порядку ведуть Державний реєстр свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір та Державний реєстр договорів, які стосуються права автора на твір.
Після реєстрації відомості про неї публікують в офіційному бюлетені з питань охорони авторського права і суміжних прав "Авторське право і суміжні права" та в каталозі усіх державних реєстрацій "Каталог державної реєстрації", що з періодичністю відповідно два і один рази на рік складає і видає Державним департаментом інтелектуальної власності. У каталозі всіх державних реєстрацій публікують загальні відомості щодо проведеної реєстрації - номер реєстрації авторського права або договору, який стосується прав автора на твір, що є номером свідоцтва; дата реєстрації авторського права на твір; відомості про сферу творчої діяльності, до якої належить твір; вид і повна назва твору (скорочена назва твору, якщо така є); альтернативна назва твору (за наявності); дані про походження твору (похідний, не похідний); дані про створення твору (за службовим завданням, за договором, з власної ініціативи); прізвище, ім'я та по батькові автора (авторів) твору, дата його (їх) народження, повна поштова адреса; вихідні дані оприлюдненого твору (за наявності).
В офіційному бюлетені "Авторське право і суміжні права", крім того, здійснюєть публікацію короткої анотації щодо змісту твору, яку під час реєстрації складає автор. ДП УААСП здійснює спеціальну безоплатну розсилку вказаних видань до бібліотек та установ і організацій, які розповсюджують науково-технічну інформацію та опікуються питаннями захисту авторських прав.
Автор твору має право заборонити згадувати своє ім'я в офіційному бюлетені і каталозі державних реєстрацій авторського права, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімом, та вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені.
Документи та примірники творів, які подають до Державного департаменту інтелектуальної власності, зберігаються протягом всього терміну дії авторського права, встановленого законодавством.
Чому ж постійно збільшується з року в рік кількість державних реєстрацій, для чого вона потрібна і що дає суб'єктам авторського права?
Закріплення в законодавстві про авторське право принципу автоматичної охорони авторського права на твір позбавляє автора необхідності проходження спеціальних процедур, пов'язаних з державною чи будь-якою іншою реєстрацією. Разом з тим, відсутність офіційного підтвердження належності авторських прав на практиці у багатьох випадках призводить до труднощів при здійсненні їх захисту.
Тому державну реєстрацію авторських прав слід розглядати як один з дійових механізмів захисту авторських прав, що допомагає в боротьбі з неправомірним використанням об'єктів авторських і суміжних прав. Суб'єкт авторського права, здійснивши реєстрацію, здобуває можливість доказу своїх авторських прав, особливо це стосується неоприлюднених творів. Зареєстровані твори і документи зберігаються протягом строку охорони авторського права, слугують доказом наявності авторських прав і, у випадку необхідності, можуть бути надані компетентним органам в якості таких. Доказ дати створення твору може викликати певні труднощі, дата ж подання твору на реєстрацію є незаперечним фактом існування твору на момент подання заявки.
Наявність свідоцтва і рішення, виданих державою, публікація відомостей про реєстрацію в каталогах державної реєстрації і офіційних бюлетенях є свідченням про те, що твір захищено авторським правом, а також всіх третіх осіб попереджено стосовно існування твору та відповідальності за неправомірне його використання. Часто сам факт реєстрації запобігає спробам незаконного використання твору без урахування інтересів авторів.
Наявність свідоцтва дуже важлива при поданні твору на розгляд потенційному користувачу. На жаль, існує сумний досвід, коли іноді створений твір, наприклад, який-небудь авторський проект, спочатку відхиляють, а через деякий час втілюють в життя і не виключено, що його спотворюється через відсутність авторського контролю.
Свідоцтва можуть бути вкрай необхідними при продажу прав, при укладанні різних контрактів, особливо з іноземними партнерами. Особа, яка отримує майнові права, бажає бути впевненою в законності володіння ними, бути захищеною від ризику пред'явлення претензій з боку справжніх володільців авторських прав. Свідоцтва можуть дати перевагу при участі в тендерах чи використані при отриманні кредиту та в інших випадках.
Свідоцтва і рішення можуть використовуватися в операціях з нематеріальними активами, зокрема, при внесенні нематеріальних активів до статутного капіталу підприємства, допомагають вирішити проблему фінансової звітності з приводу нарахування авторського гонорару.
Коли реєструють договір, який стосується права автора на твір, перевіряють відповідність договірних документів встановленим нормам і, передусім, наявність умов, які дозволяють вважати його авторським і правомірним. Тобто, після отримання рішення, сторони договору, а також будь-які інші зацікавлені особи можуть бути впевнені в тому, що авторське право на конкретний об'єкт є чинним відповідно до законодавства України. Таке рішення можна пред'являти третім особам, не показуючи при цьому самого договору або деяких його розділів. Тим самим може бути збережено конфіденційну інформацію щодо сторін договору. У випадку втрати твору чи договірної документації ДДІВ може надати їх завірені копії стороні договору.
Реєстрація авторського права, договорів, які стосуються права автора на твір, та публікація відповідної інформації полегшують встановлення контактів між суб'єктами авторського права, з однієї сторони, та користувачами - з іншої. Під час реєстрації авторських прав здійснюють депонування опублікованих і неопублікованих примірників творів, що призводить до створення архівів, призначених для майбутніх поколінь. Наприклад, вимога обов'язкової реєстрації та депонування існувала в законах США до приєднання цієї країни до Бернського союзу в 1989 році. Після цього положення щодо депонування і реєстрації не було відмінено повністю, завдяки чому Бібліотека Конгресу США, спеціальне бюро якої здійснює реєстрацію, володіє найбільшим у світі зібранням опублікованих і неопублікованих творів.
3.3.4. Особливості набуття прав на комп'ютерну програму
Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права й охороняються як літературні твори у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 24 липня 1971 p., Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. № 2627-ІИ, іншими нормативно-правовими актами.
Комп'ютерна програма - це створений творчою працею фізичної особи набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, втілений на носіях будь-якого виду (електронних, паперових тощо), для використання в автоматичних пристроях для обробки інформації, або іншому обладнанні, що базується на цифровій техніці з метою приведення його у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному тексті або об'єктному коді, а також допоміжні та проміжні матеріали розробки, що призводять до створення комп'ютерної програми, якщо тільки суть цих матеріалів така, що результатом їх є створення на наступній стадії комп'ютерної програми.
Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор комп'ютерної програми, тобто фізична особа, яка своєю творчою працею створила програму і якій належать особисті немайнові та майнові права на цю програму. Крім того суб'єктами авторського права можуть бути інші фізичні та юридичні особи, які набули права на комп'ютерну програму відповідно до договору або Закону.
Особисті немайнові права авторів (право: на ім'я, на заборону його використання, на псевдонім та на недоторканність твору) тісно пов'язані з особистістю, а тому є невідчужуваними.
Необхідно відмітити специфіку реалізації права автора на недоторканість (цілісність) комп'ютерної програми. Право на недоторканість - це право на захист як самої комп'ютерної програми, так і її назви від усілякого роду спотворень чи інших посягань, здатних завдати шкоди честі та репутації автора. Для комп'ютерних програм в силу їх технічного характеру та спрямованості на отримання певного результату за допомогою комп'ютера, першочерговим є недопущення несанкціонованих автором модифікацій, здатних відобразитись на їх функціональних властивостях і технічних характеристиках, на відміну від класичного авторського права, коли в основному викривлення і посягання на цілісність виникають у формі передмов, післямов чи коментарів твору інших осіб, які містять необґрунтовані та образливі для автора твердження або пропозиції. Тому у ліцензіях на використання програмних засобів, як правило, обумовлюють заборону вносити будь-які зміни у код програми, або встановлюють правила, у відповідності до яких здійснюється наступне поширення змінених комп'ютерних програм.
Майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору іншими особами та право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Зазначені права можуть бути передані повністю або частково іншій особі на умовах, визначених договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Відповідно до цивільного законодавства право власності виникає за умови наявності певних юридичних фактів, які можна поділити на первісні, тобто такі, коли право на об'єкт виникає незалежно від волі третіх осіб (це власне створення об'єкта інтелектуальної власності) та похідні, за якими право власності виникає за волею попереднього власника та, як правило, набувача прав (договори про передачу прав та інші цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Таким чином авторське право на комп'ютерну програму може виникати:
1) з факту безпосереднього створення автором такої програми або факту створення комп'ютерної
програми спільною працею декількох осіб - співавторів;
2) з трудових правовідносин, коли майнові права інтелектуальної власності виникають у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму;
3) з правовідносин, пов'язаних зі створенням комп'ютерної програми на замовлення, де замовник отримує спільні права на створений автором за замовленням об'єкт;
4) з договору про передачу права на комп'ютерну програму;
5) з інших договірних відносин, таких, наприклад, як договір застави, де об'єктом застави виступає майнове право на комп'ютерну програму;
6) у юридичної особи з факту внесення майнових прав інтелектуальної власності як вклад до статутного капіталу такої юридичної особи;
7) внаслідок прийняття рішення спеціальним державним органом - судом;
8) у порядку спадкування.
Розглянемо окремі випадки більш детально.
Якщо автор сам створив комп'ютерну програму, то порядок набуття прав в даному випадку є дещо спрощеним - достатньо самого факту створення твору, що вже сам по собі призводить до виникнення та набуття автором передбаченої законодавством сукупності авторських прав, і набуття жодного з цих прав не пов'язане з будь-якими додатковими діями автора. Тобто, з факту самостійного створення автором комп'ютерної програми виникає увесь комплекс немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, який належить такому авторові (чи авторам). Єдиною умовою для набуття прав на комп'ютерну програму є втілення її в певній матеріальній формі. Будь-які формальності чи сповіщення не є підставою для набуття чи не набуття таких прав. Набуття авторських прав з факту створення автором цього твору є одним з найдемократичніших правових інститутів.
Другим за поширенням (після особистого створення) є набуття авторських прав на комп'ютерну програму шляхом передачі майнових авторських прав за цивільно-правовим договором. Особа, яка володіє майновими авторськими правами, може відчужувати ці права повністю, може передати їх іншій особі частково або надати дозвіл на використання об'єкта авторського права.
Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на комп'ютерну програму може здійснюватись на підставі: ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійного договору; договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності має бути укладеним у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є недійсним.
При відчуженні майнових авторських прав у повному складі, передають увесь їх комплекс, передбачений чинним законодавством, при цьому автор втрачає майнові авторські права на цей твір, а набувач авторських прав стає їх єдиним власником. Якщо автор передає частину виключних майнових авторських прав, він втрачає право на передану частину прав, залишаючи за собою права, які не були передані, а набувач отримує власність лише на передані йому права. У випадку надання особою, яка володіє майновими авторськими правами, іншій особі лише дозволу на використання об'єкта інтелектуальної власності, правовласник не втрачає своїх прав, а лише, у деяких випадках (при наданні виключної чи одиничної ліцензії) бере на себе зобов'язання утриматись від певних способів використання своїх майнових авторських прав.
У випадку набуття авторських прав з трудових правовідносин, майнові права інтелектуальної власності виникають у автора та у юридичної або фізичної особи, у якої працює працівник, який створив комп'ютерну програму. За законодавством особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив такий твір. Проте передбачено, що окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати і юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Це пов'язане з тим, що складні програми можуть створюватись досить значною кількістю авторів, і реалізація деяких їх немайнових прав, наприклад, на зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, є досить проблематичною. В повній мірі це стосується і зазначеного немайнового права автора на недоторканість твору. З одного боку, саме автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні чи будь-якому посяганню на твір. Але зрозуміло, що коли таке право буде реалізовувати не фізична особа (чи невизначено великий колектив фізичних осіб), а могутня компанія з солідними фінансовими можливостями, то такий захист буде більш ефективним та прийнятним як для самого автора, так і для його роботодавця.
Що стосується майнових прав інтелектуальної власності на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, то зазначені майнові права належать спільно працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, якщо інше не передбачено договором. Враховуючи це, вкрай важливим для сторін трудової угоди є питання відображення в такій угоді аспектів, пов'язаних з правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, які повинні бути детально та однозначно визначені, формалізовані та погоджені сторонами.
У цьому випадку роботодавець позбавляє працівника економічних та інших (в тому числі особистих) підстав шукати без відома роботодавця шляхів та способів розповсюдження створеної під час виконання своїх трудових обов'язків розробки. Як правило, на практиці це забезпечується внесенням до договору положень про те, що автор отримує певний процент від коштів, отриманих роботодавцем за реалізацію програмного продукту, додатково до заробітної плати автора.
Укладення договору також дозволяє роботодавцю з більшою впевненістю гарантувати виконання ним своїх зобов'язань, що стосуються безпеки, супроводження, усунення недоліків, наступних модифікацій, навчання та подібних дій з комп'ютерними програмами перед зовнішніми замовниками, користувачами, покупцями та іншими особами. При цьому роботодавець має додаткову можливість стимулювати працівника для створення оригінальної, конкурентної розробки та передбачити відповідальність робітника за дотримання ним умов конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства роботодавця, що стала йому відома під час виконання трудових обов'язків.
Працівник же зацікавлений в укладенні такого договору, тому що в ньому детально відображені терміни, розмір та порядок виплати авторської винагороди, зафіксовано розподіл авторських прав (їх наявність) та інші права автора.
Створення комп'ютерної програми за замовленням. Згідно чинного законодавства особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта, але у випадках, передбачених законом, окремі немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. Майнові права на об'єкт створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Договором безпосередньо визначають способи та умови використання створеного об'єкта замовником.
За договором замовлення одна сторона (у нашому випадку розробник програми) зобов'язується в установлений строк створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника). На практиці ця вимогу реалізують у вигляді обов'язкового додатку до договору замовлення, так званого, "Технічного завдання на створення комп'ютерної програми". В цьому документі детально зазначають технічні вимоги, яким має відповідати програма, її параметри, функціональні можливості, сумісність з комп'ютерною технікою та іншими програмами, інші суттєві аспекти.
Відзначимо ще одну особливість, пов'язану з використанням примірників комп'ютерних програм. Згідно зі статтею 441 Цивільного кодексу України використанням твору є його продаж або передання в найм (оренду), тобто, відповідно, реалізація примірників комп'ютерних програм за плату чи надання в тимчасове користування з метою одержання вигоди. Автор комп'ютерної програми або інший власник авторських прав на цю програму може розповсюджувати його шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або через передання в майновий найм чи прокат, а також іншу передачу до першого продажу примірників твору. Якщо примірники комп'ютерної програми правомірно введені в цивільний обіг шляхом першого їх продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження через продаж, дарування тощо вже без згоди автора або іншого власника авторських прав.
На практиці при продажу примірника комп'ютерної програми ліцензія на право користування цим примірником програми (умови якої можуть бути викладені у самих примірниках програм) регулюється статтею 634 Цивільного кодексу України про договір приєднання. Відповідно до цієї статті договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору "в цілому" без зміни його окремих положень. Користувач комп'ютерної програми перед її встановленням знайомиться з письмовим попередженням (на паперовому або електронному носіях) про свої обов'язки дотримання авторських прав і, якщо він погоджується з ними, то встановлює програму, тобто, своєю поведінкою виражає волю до прийняття на себе таких обов'язків, передбачених чинним законодавством України.
Зазначена ліцензія не передає будь-яких авторських прав кінцевому користувачу програмного забезпечення. Він отримує у власність матеріальний об'єкт - примірник, в якому втілено комп'ютерну програму, і право здобувати корисні властивості цієї комп'ютерної програми при її використанні (функціонуванні) в утилітарному сенсі за прямим призначенням. Такий користувач може на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатись втіленим в матеріальній формі на відповідному носії примірником комп'ютерної програми, здійснювати відносно цього носія на власний розсуд усі дії, що не заборонені законодавством.
Правовідносини, пов'язані з користуванням зазначеним носієм регулюються правочинами, що відносяться до цивільно-правових відносин купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Право власності на матеріальний носій примірника комп'ютерної програми (диск для лазерних систем зчитування, жорсткий диск комп'ютера, дискета тощо) ніяким чином не надає його власникові будь-яких авторських прав на комп'ютерну програму. Причому, правовий статус такого носія не залежить від комп'ютерної програми, яка міститься на ньому, її виду, автора чи інших параметрів цієї програми, а сам матеріальний об'єкт, як такий, не є об'єктом авторських правовідносин.
3.3.5. Набуття (виникнення) прав на об'єкти суміжних прав
Відповідно до статті 450 Цивільного кодексу України та статті 35 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами суміжних прав, як і суб'єктами авторського права, можуть бути фізичні та юридичні особи, що поділяються на дві групи: первинні суб'єкти, які безпосередньо створюють об'єкти права, та похідні суб'єкти, які набувають майнових прав на відповідний об'єкт відповідно до Закону або договору.
Первинними суб'єктами суміжних прав є:
· виконавець;
· виробник фонограми;
· виробник відеограми;
· організація мовлення.
До похідних суб'єктів суміжних прав відносять осіб, які набули прав відповідно до договору або Закону:
· спадкоємці виконавців та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання;
· спадкоємці, правонаступники виробників фонограм та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
· спадкоємці, правонаступники виробників відеограм та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
· правонаступники організацій мовлення та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо їх програм (передач).
Виконавець - це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.
Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа, яка задумала цей проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала договори з авторами і виконавцями на запис виконання, фінансувала цей проект або уклала відповідні договори зі спонсорами чи кредиторами, здійснила інші необхідні дії).
Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як 3S звуковим супроводом, так і без нього).
Телерадіоорганізація (організація мовлення) - юридична особа (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо), зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телепередачі та програми.
Суміжні права є похідними правами від авторських. Тому основним принципом виникнення та здійснення суміжних прав є безумовне дотримання прав авторів.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Критерії виникнення суміжних прав у різних суб'єктів різні. Відповідно до статті 451 Цивільного кодексу України:
· право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення;
· право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення;
· право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.
Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається дотримання будь-яких формальностей. Зазначені права виникають у первинних суб'єктів суміжних прав за законом. Спадкоємці та правонаступники набувають суміжних прав за законом, інші фізичні і юридичні особи можуть набути суміжних прав за договором.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати спеціальний знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:
· латинська літера „Р” у колі;
· імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;
· рік першої публікації фонограми (відеограми).
Відсутність знака охорони суміжних прав не позбавляє володільця суміжного права його захисту, проте, в ряді випадків утруднює процес доказування при його порушенні.
Можливість використання такого знака відповідно до національного законодавства передбачена статтею 11 Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення.
Статтею 37 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що, за відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці. Цим положенням встановлюється презумпція того, що виконавцем, виробником фонограми чи відеограми є особа, зазначена як виконавець, виробник фонограми чи відеограми на оригіналах чи примірниках фонограм, відеограм або їх упаковках, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Незважаючи на те, що законодавством не передбачено відповідне положення щодо передач організацій мовлення, презумпцією у даному випадку можна вважати зазначення відповідної особи при передачі (сповіщенні) програми (передачі) організації мовлення в ефір.
Права виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення
Суб'єктам суміжних прав належить різний об'єм прав. За виконавцями, виробниками фонограм, відеограм та організаціями мовлення законодавство, як і за авторами закріплює майнові права.
Відповідно до статті 452 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав є:
· право на використання об'єкта суміжних прав;
· виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав;
· - право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
· інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені Законом.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи Законом.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення, може використовувати відповідний об'єкт суміжних прав на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення іншою особою здійснюється лише з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання відповідного об'єкта суміжних прав, на підставі договорів щодо розпоряджання майновими правами на об'єкт суміжних прав, крім випадків правомірного використання об'єктів суміжних прав без такого дозволу.
Майнові права на об'єкт суміжних прав можуть бути передані іншій особі повністю або частково. Умови та порядок передання майнових прав на об'єкт суміжних прав визначаються відповідно до норм Цивільного кодексу України щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Майнові права на виконання, фонограми та відеограми (якщо виробником фонограми та відеограми є фізична особа) можуть переходити у спадщину.
Майнові права на фонограми та відеограми (якщо виробником сронограми та відеограми є юридична особа), а також майнові права на програми організацій мовлення можуть бути передані іншій особі у встановленому Законом порядку внаслідок припинення юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав, може надати дозвіл на використання об'єкта суміжних прав іншим особам на основі ліцензійного договору або ліцензії на використання об'єкта суміжних прав.
Умови ліцензійних договорів та ліцензій на використання об'єктів суміжних прав, порядок їх укладання визначаються відповідно до норм Цивільного кодексу України щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Переліки способів використання виконання, фонограми, відеограми та програми організації мовлення, які підлягають правовій охороні, чітко визначаються законодавством і не підлягають довільному розширенню на відміну від авторського права.
Майнові права виконавців - це виключне право дозволяти іншим особам використання виконання шляхом:
· публічного сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
· фіксації у фонограмах чи відеограмах своїх раніше не зафіксованих виконань;
· відтворення - прямо і/або опосередковано - своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
· розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробникові фонограми (виробникові відеограми) на її подальше відтворення;
· комерційного прокату, майнового найму своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, якщо при фіксації не було їхньої згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
· розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їхньої згоди на такий вид розповсюдження.
У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробникові фонограм чи відеограм її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробникові фонограми чи відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм та їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
Майнові права виробників фонограм і відеограм - це виключне право дозволяти використання фонограм та відеограм шляхом:
· відтворення - прямо і/або опосередковано - своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
· розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
· комерційного прокату фонограм, відеограм та їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;
· публічного сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
· будь-якої видозміни своїх фонограм, відеограм;
· ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників для розповсюдження їх серед публіки.
Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, допускається їх подальше розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте, й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
Майнові права організацій мовлення - це виключне право дозволяти використання своїх передач (програм) шляхом:
· публічного сповіщення своїх програм шляхом їх трансляції та ретрансляції;
· фіксації на матеріальному носії та відтворення своїх передач;
· публічного виконання і публічної демонстрації своїх програм (передач) у місцях з платним входом.
Організація мовлення має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.
Крім майнових прав за виконавцем, як і за автором закріплено особисті немайнові права :
· вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
· вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
· вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати згадування свого імені (назви) у процесі використання фонограми (відеограми).
Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.
Строки чинності суміжних майнових прав.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.
Обмеження майнових суміжних прав.
Об'єкти суміжних прав, як і твори науки, літератури і мистецтва, в передбачених Законом випадках можуть використовуватися без згоди суб'єктів суміжних прав, без виплати або з виплатою їм винагороди. Обмеження зазначених майнових прав встановлені в інтересах суспільства, яке зацікавлене у вільному використанні інформації, розвитку науки і освіти.
Вільне використання об'єктів суміжних прав без виплати винагороди допускається у тих же самих випадках, коли допускається вільне використання об'єктів авторського права, з виплатою у випадку "приватного копіювання".
Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюють визначеними Державним департаментом інтелектуальної власності уповноважені організації колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, що є на обліку, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержану від уповноваженої організації винагороду розподіляє відповідна організація колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), порядок та умови її виплати визначає Кабінет Міністрів України.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ З
1. Які умови придатності винаходу (корисної моделі) для набуття права інтелектуальної власності на них?
2. У чому полягає умова новизни винаходу?
3. У чому полягає умова винахідницького рівня винаходу?
4. У чому полягає умова промислової придатності винаходу?
5. Якими є умови придатності промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього?
6. Якими є умови придатності компонування інтегральної мікросхеми для набуття права інтелектуальної власності на нього?
7. У чому полягає процедура оформлення патентних прав в Україні?
8. У чому полягає процедура оформлення патентних прав в іноземних державах?
9. Які особливості патентування винаходів за національними законодавствами у країнах патентування?
10. У чому полягають переваги патентування винаходів у відповідності з вимогами Договору про патентну кооперацію (РСТ)?
11. Чи можуть українські винахідники патентувати свої винаходи у відповідності до вимог Європейської патентної конвенції (ЕПК)?
12. Який порядок набуття прав на торговельну марку в Україні?
13. Чи є обов'язковою державна реєстрація авторського права в Україні?
14. У чому полягає процедура реєстрації авторських прав в Україні?
15. Як здійснюється реєстрація авторських прав за кордоном?
16. Які особливості набуття прав на комп'ютерну програму?
17. Яким чином набувають права на об'єкти суміжних прав?
18. В якому співвідношенні знаходяться права авторів, виконавців, виробників фонограм та відеограм і організацій мовлення?
