4.2. Інтелектуальна власність в системі господарської діяльності
Інтелектуальна власність в системі господарської діяльності набуває статусу нематеріальних активів. Вона супроводжує інвестиційну та інноваційну діяльність. Об'єкти права інтелектуальної власності в господарській діяльності виступають активами, які мають відповідні ознаки, і, перш за все, ціну (вартість), їх використання слід розглядати з позиції економіки, інвестицій, ціноутворення, бухгалтерського обліку.
Економічна діяльність окремих господарських суб'єктів і країни в цілому характеризуються обсягом і формами здійснюваних інвестицій. Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає "вкладати". Інвестиції - це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Джерелом приросту капіталу та рушійним мотивом здійснення інвестицій є отримуваний прибуток.
Інвестиції на макрорівні - це вкладення майна, грошей тощо у розвиток економічної системи. Інвестиції на рівні підприємств (мікрорівні) здійснюються у вигляді грошових засобів, цінних паперів (акцій), банківських вкладів у основні і оборотні активи, майнові права, інтелектуальну власність тощо, їх називають бухгалтерськими інвестиціями, оскільки вони охоплюють всі активи підприємства.
До основних джерел інвестицій відносяться:
· власні фінансові ресурси (прибуток, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частки активів та інше);
· залучення фінансових ресурсів, до яких відносяться засоби від продажу інвестиційних цінних паперів, пайові та інші надходження від фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал;
· позичені фінансові засоби, до складу яких входять кредити банків, кредити бюджетних установ, випуск боргових цінних паперів;
· бюджетні асигнування.
Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяльністю, тому підприємець, маючи у своєму активі (на балансі підприємства) продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися на власний розсуд, а саме: продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити (збільшити) власний капітал за рахунок внесення до статутного капіталу іншого господарського товариства тощо.
Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності спирається на систему бухгалтерського обліку нематеріальних активів.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів здійснюється з урахуванням Положення(стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" в розрізі груп, тобто сукупних однотипних за призначенням і використанням активів (рис. 4.3).
Рис. 4.3 Класифікація нематеріальних активів в обліку та звітності
Згідно з П(С)БО 8 "Нематеріальні активи", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 р. №242 до нематеріальних активів належать немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємствами з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
Визначення немонетарних активів, відмінних від грошових коштів, їх еквівалентів і дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей, наведене в П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.07.99 р. № 163.
Придбання нематеріальних активів здійснюється за ліцензійним договором про передачу прав на використання предмету ліцензії та на відповідних умовах, зазначених в ліцензійному договорі. Торгівля ліцензіями - це здійснення торгових угод, за якими продавець (ліцензіар) надає покупцю (ліцензіату) право (ліцензію) на використання нематеріального активу (предмета ліцензії) на умовах, передбачених ліцензійним договором, а також на здійснення операцій на вторинному ринку нематеріальних активів.
При цьому слід враховувати, що при оцінці вартості об'єктів права інтелектуальної власності приймається беруться до уваги лише діючі охоронні документи (патенти, свідоцтво тощо) та ліцензійні договори (контракти) з урахуванням додатків до них, в яких визначена вартість таких об'єктів.
Первісна вартість придбаного об'єкта права інтелектуальної власності складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торгівельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.
Витрати на сплату відсотків за кредит не включаються до первісної вартості об'єктів права інтелектуальної власності, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок кредиту банку.
Ціна (вартість) придбання об'єкта права інтелектуальної власності повинна враховувати:
· принцип комплексного обліку трьох груп факторів: витрати, цінність для покупця, вплив конкуренції;
· принцип обліку лише релевантних (більш стійких до змін) витрат; застосування адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності у загальній вартості або в прибутку від використання комплексного об'єкту.
Ціна відображає вартість відповідної кількості товару (об'єкта власності), яким може бути об'єкт інтелектуальної власності, при здійсненні процесу купівлі-продажу в умовах ринку. В цьому розумінні ціна є грошовим виміром вартості цього товару.
Вартість є загально визнаним еквівалентом корисності об'єкта оцінки, вираженою в грошовій формі (сумі грошей), ціна - це сума грошей, за якою здійснюється перехід прав на об'єкт оцінки від однієї сторони угоди до іншої сторони.
При цьому ринкова база оцінки представлена ринковою вартістю. Використання в якості мети оцінки ринкової бази можливе при відповідності умов майбутньої угоди, для забезпечення якої здійснюється оцінка, умовам, які відповідають змісту поняття "ринкова вартість". При цьому умови майбутньої угоди не повинні передбачати додаткові обмеження чи вимоги, які впливають на майбутні вигоди від використання об'єкта оцінки потенційним покупцем.
Принцип грошової оцінки об'єктів інтелектуальної власності передбачає визначення їх вартості різними методами, до яких віднесено: визначення фактичної собівартості, початкової вартості придбання, вартості реалізації, ринкової вартості у разі продажу на конкурентних засадах.
Механізм формування ціни (вартості) об'єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) в процесі придбання прав на їх використання, пов'язаний з методами оцінки, які залежать від природи походження ОПІВ та завдань, які вирішує продавець, виходячи зі своєї стратегії та тактики на ринку. Одночасно, слід врахувати "унікальність" самого ОПІВ як товару, пов'язаного залежністю вартості ОПІВ з особливостями об'єкта, до якого пристосовується (прив'язується) ОПІВ (впровадження, використання). Конкретність, адресність використання ОПІВ відтворюється в розрахунку вартості самих ОПІВ. Ця особливість ОПІВ не спрощує механізм визначення вартості ОІВ, а вказує на його складність, вибірковість, оригінальність. Ставши товаром, ОПІВ набуває не тільки ознак, властивих товару на ринку, але й знаходиться під впливом правового поля в процесі купівлі-продажу. При цьому слід враховувати ще одну особливість ОПІВ, яка відтворюється в тому, що вартість ОПІВ не може дробитися на окремі частки тому, що це цілісний об'єкт необоротних активів на відміну від окремих матеріальних активів, які надходять дискретно в залежності від виробничого циклу.
Ціна покупця має відповідні обмеження, які пов'язані з загальними витратами і ціною продукції, яка продається на ринку. Якщо в ціні продавця фактор впливу вартості продукції при застосуванні ОПІВ побічно враховується, то в ціні покупця ОПІВ цей фактор може бути домінуючим. Ще однією особливістю ОПІВ, на відміну від звичайних товарів, є те, що вони можуть надавати їх власнику-продавцю додатковий прибуток у вигляді роялті. Роялті відповідно до податкового законодавства, це платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагороди за надання дозволу на використання прав інтелектуальної власності.
Складність проблеми оцінювання ОПІВ на ринку очевидна, оскільки оцінювачі (як від замовника ОПІВ, так і від продавця) повинні знайти остаточну ціну угоди, яка має враховувати інтереси партнерів. У цьому випадку партнери можуть керуватись ринковою базовою оцінкою. На практиці часто такого аналізу не існує, бо ОПІВ може мати індивідуальні особливості.
Механізм визначення ціни ОІВ як товару можна бачити на рис. 4.4.
Рис. 4.4 Схема формування ринкової ціни
Ціну пропозиції (Цпр.) встановлює продавець ОІВ, ціну попиту (Цп.) - покупець. Різниця між двома цими цінами визначає "маржу" (або "спред"). Термін "маржа" застосовується на ринку ОПІВ для оцінки можливого доходу учасників угоди. В середині маржі знаходиться ціна виконання угоди, тобто продажу ОПІВ, за договірною ціною, після чого він набуває ринкову ціну (Цр.). У цьому випадку ринкова ціна може порівнюватися з теоретичною ринковою ціною за результатами оцінки.
Ціна ОПІВ (договірна) для покупця теоретично враховує покриття платежу, виконання своїх зобов'язань з податку на додану вартість та загальний розмір роялті, як частину прибутку від використання ОПІВ в господарському обороті. Покупець здійснює придбання ОПІВ за рахунок прибутку (інвестиційної діяльності).
Ціна ОПІВ (договірна) для продавця щодо податку на додану вартість враховує покриття його витрат, пов'язаних з врахуванням податкових зобов'язань, зі створенням або придбанням ОПІВ, доведенням їх до стану корисного використання, і прибутку з врахуванням зобов'язань з податку на прибуток.
При використанні придбаних ОПІВ, покупець переносить їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань на собівартість продукції, яка створена на основі цих ОПІВ.
При створенні ОПІВ безпосередньо на підприємстві, ціна (вартість) ОПІВ визначається прямим витратним методом з урахуванням рівня рентабельності по підприємству або норми прибутку, який дорівнює 20 відсоткам собівартості реалізованого ОПІВ з врахуванням адміністративних, збутових та інших витрат.
Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:
· витрати на дослідження;
· витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;
· витрати на рекламу та просування продукції на ринку;
· витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;
· витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвілу), вартість видання.
З позиції бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, яка прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів і оцінюється за сумою витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням та доведенням до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням (табл. 4.2).
Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:
· намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;
· можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;
· інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.
Розробка - це застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їх серійного виробництва чи використання.
Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.
Використання інтелектуальної власності в якості нематеріальних активів в господарській діяльності підприємств та відображення в бухгалтерському обліку операцій по використанню таких об'єктів дозволяє:
· документально підтверджувати довгострокові майнові права на ОПІВ на підставі їх обліку на балансі підприємства;
· здійснювати амортизацію нематеріальних активів у встановленому порядку в залежності від терміну їх корисного використання, що дозволяє отримати амортизаційні фонди для подальшого оновлення нематеріальних активів;
· отримувати додатковий прибуток від передачі прав на використання ОПІВ, а також забезпечувати обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства;
· сплачувати фізичним та юридичним особам авторську винагороду у вигляді роялті;
· здійснювати комерційні операції у вигляді застави, обміну на подібні активи, реалізації тощо з метою отримання доходів і залучення відповідних кредитних ресурсів;
· оновлювати технічний стан виробництва і технологій шляхом впровадження інтелектуального капіталу в господарський оборот підприємств;
· здійснювати корпоративні (трансакційні) операції шляхом внесення до статутних капіталів інших підприємств (господарських товариств) власного інтелектуального продукту, що дозволяє залучити додатково фінансові ресурси і отримати відповідні корпоративні права з метою впливу на діяльність господарських товариств.
Одиницею обліку нематеріальних активів, які використовуються в господарській діяльності, є окремий інвентарний об'єкт, що відповідає певним ознакам визнання об'єкта бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Інвентарним об'єктом визначається також предмет ліцензії, придбаний за ліцензійним договором про передачу прав на використання нематеріальних активів, оцінений у грошовій формі.
Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства (приймаються на облік, оприбутковуються) за первісною вартістю.
У господарській діяльності первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду. Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.
Справедлива вартість нематеріального активу - це сума, за якою актив може бути обмінений чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами.
Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання.
Первісна вартість нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається за згодою засновників (учасників) Товариства з урахуванням справедливої вартості.
Первісна вартість окремого об'єкта нематеріальних активів, сплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з придбаних об'єктів.
Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає: прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).
Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.
Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.
Бухгалтерський облік також передбачає, що у разі переоцінки окремого об'єкта нематеріального активу, слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крім тих, щодо яких не існує активного ринку), щоб не було перекосу вартості групи. Це означає, що всі об'єкти однієї групи відображаються по первісній вартості, або всі - за ринковою вартістю (справедливою вартістю).
Переоцінена первісна вартість об'єкта нематеріального активу та знос об'єкта нематеріального активу визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Якщо підприємство проведена переоцінка об'єктів групи нематеріальних активів, то надалі вони підлягають щорічній переоцінці.
Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта нематеріального активу відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.
